Чи вправі служба управління персоналом на письмову вимогу СБУ надати копію особової справи державного службовця?

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Інакше кажучи, якщо є сумнів у правомірності того чи іншого запиту від силових органів, необхідно провести аналіз цього запиту на відповідність до вимог Закону.

До таких вимог відносяться:

  • право (повноваження) органів здійснювати запит на інформацію;
  • підстави за яких окремий вид інформації може бути представлено;
  • документальне оформлення запиту.

Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов’язків надано право одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу СБУ від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об’єднань дані і відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю (п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року № 2229-XII – далі Закон №2229).

Законодавство України визначає такі підстави і вимоги до форми запитів, відповідно до яких органи, підрозділи і співробітники СБУ мають право витребовувати відомості та документальні матеріали:

– при здійсненні заходів із забезпечення державної безпеки та боротьби з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності (п. 3 ч. 1 і п. 1 ч. 2 ст. 25 Закону № 2229), а також при здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ (п/п. “б” п. 2 ст. 12 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”) – письмова форма запиту;

– при здійсненні оперативно-розшукової діяльності (п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”) – ухвала слідчого судді;

– при здійсненні контррозвідувальної діяльності (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України “Про контррозвідувальну діяльність”), а також при здійсненні досудового розслідування в рамках кримінального провадження (ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України) – форма запиту не визначена, практика реалізації вказаних повноважень свідчить про застосування письмової форми запитів;

– у провадженнях про адміністративні правопорушення, у т.ч. пов’язані з корупційними проявами, порушеннями законодавства про державну таємницю тощо (п. 3 і п. 4-1 ч. 1 ст. 25 Закону № 2229) – письмова форма запиту.

Посилання у запитах на вищезазначені норми чинного законодавства, що передбачають відповідне право органів і підрозділів СБУ, є обов’язковим. Чинним законодавством не встановлено обов’язку співробітників, органів та підрозділів СБУ вказувати у запитах інше обґрунтування (проведення контррозвідувальної діяльності) або наводити додаткові, окрім вищезазначених, підстави.

Як бачимо, у всіх випадках запит має бути:

  •  письмовим (навіть якщо це ухвала слідчого судді);
  •  від імені і за підписом керівника відповідного органу Служби безпеки України (крім ухвали слідчого судді);
  • у запиті має бути зафіксовано правомірну підставу для його направлення;
  •  логічно, якщо такі запити будуть скріплені печаткою. Однак, вимоги щодо засвідчення таких запитів будь-якою печаткою законодавством не встановлюються.

Читайте також:
Законопроєкт про реформу прокуратури зачепить всі правоохоронні органи
Любовний трикутник: роботодавець, працівник і трудове законодавство

 Водночас ситуація, коли запит стосується особи, має свої особливості з точки зору захисту прав людини та персональних і конфіденційних даних про неї

 У законодавстві фігурує поняття:

– персональні дані;

– інформація з обмеженим доступом:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-XI (далі – Закон № 2657) інформація про фізичну особу (персональні дані) – відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження.

Відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI (далі – Закон № 2297), персональні дані – відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім’я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе. З огляду на це, відомості про працівників, відображені в кадрових документах, зокрема про вік, дату і місце народження, місце проживання, ідентифікаційний номер, соціальний статус, пільги відповідно до закону (одинокі матері, жінки з дітьми віком до трьох років, чорнобильці, неповнолітні, пенсіонери тощо) з точки зору Закону № 2297 вважаються персональними даними, які у своїй сукупності складають базу персональних даних або її частину.

Крім того, документація підприємств, установ та організацій в електронній формі та/або у формі картотек, що містить певним чином структуровані персональні дані найманих працівників також вважається базою персональних даних або її частиною.

Інформація, що міститься в особовій справі державного службовця (так само як і в особовій справі будь-якого працівника) відповідно до Закону № 2297 вважається персональною, а згідно ч.2 ст.21 Закону № 2657 – конфіденційною.

Конфіденційна інформація – інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов (ч. 1 ст. 7 Закону «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI – далі Закон № 2939).

Особовi справи державних службовцiв є документами з обмеженим доступом i мають зберiгатися в опечатаних металевих шафах або сейфах (ч. 1 розділу ІІІ «Порядку ведення та зберігання особових справ державних службовців», затвердженого Наказом НАДС 22.03.2016  № 64 – далі Наказ).

Служба управління персоналом не має права розголошувати будь-яку iнформацiю щодо персональних даних державних службовців відповідно до Закону № 2297 (ч. 3 розділу ІІІ Наказу).

Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 Закону № 2939, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди – лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Слід зауважити, що не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень (ч. 2 ст. 5 Закону № 2297).

Тобто поширення персональних даних та конфіденційної інформації без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров’я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв’язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам (аб. 2 ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року № 964-IV).

Служби безпеки України знаходиться у переліку суб’єктів забезпечення національної безпеки у частині забезпечення державної безпеки України. Перелік основних реальних та потенційних загроз державній безпеці України, стабільності в суспільстві, протидія яким повністю чи частково належить до компетенції СБУ висвітлено на сайті Служби безпеки України.

При цьому, Конституцією України (ст. 68) на кожного суб’єкта покладається обов’язок щодо неухильного додержання Конституції України та законів України.

Згідно з чинним законодавством державні органи, підприємства, установи, організації та посадові особи мають сприяти СБУ у виконанні покладених на неї завдань (ст. 8 Закону № 2229, ч. 3 ст. 5 Закону України “Про контррозвідувальну діяльність”, ч. 1 ст. 11 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”).

Відтак, Служба безпеки України має право на отримання персональної інформації, а також конфіденційної інформації про працівника (у тому числі й державного службовця) без згоди на те власника такої інформації за наявності зазначених підстав та відповідного оформлення запиту. А служба управління персоналом у випадку законних вимог співробітників Служби безпеки України при виконанні ними службових обов’язків зобов’язана надати таку інформацію.

Звертаємо вашу увагу, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою.


Поділитися