Відповідно до Методичних рекомендацій пункту 9, розділу ІІ кожному державному службовцю рекомендується щорічно визначати від однієї до чотирьох професійних компетенцій, які потребують подальшого вдосконалення та зазначатимуться в індивідуальній програмі підвищення рівня професійної компетентності державного службовця. У самій же програмі визначено, що державний службовець повинен вказати найменування професійної компетентності відповідно до спеціальних вимог до осіб, які претендують на зайняття відповідної посади державної служби, рівень якої необхідно підвищити. Тобто можемо констатувати, що два поняття «компетентність» та «компетенція» у цьому випадку визначаються як слова-синоніми. Однак це не зовсім правильно.

Компетенція – деяка відчужена, наперед задана вимога до підготовки потенційного державного службовця, до знань та досвіду у певній сфері; сукупність повноважень, прав і обов’язків, які він повинен використовувати для виконання своїх функціональних завдань.
Компетентність – це рівень володіння компетенцією, що виявляється в ефективній діяльності і включає особисте ставлення до предмету і продукту діяльності; це формування особистості, що інтегрує в собі певний рівень знань, умінь, навичок, досвіду і особистісних властивостей, які обумовлюють прагнення, здатність і готовність розв’язувати проблеми і завдання, що виникають в реальних життєвих ситуаціях, усвідомлюючи при цьому значущість предмету і результату діяльності; це вимірюване вміння, здатність, знання або поведінкова характеристика, необхідні для успішного виконання певної роботи.
Далі у розумінні поняття «компетентність» дійшли у визначенні даному в пункті 15, статті 1, Закону України «Про освіту» – це динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність. У тому ж Законі перелік знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей називають «компетентностями» (синонім до «компетенцій»).
Відтак, можна підсумувати, що поняття «компетенція» визначає «що» повинен знати, вміти і виконувати державний службовець у залежності від посади, яку він займає, а «компетентність» – «наскільки добре» він повинен володіти цими знаннями та уміннями.
Теоретично відмінність між поняттями «компетенція» та «компетентність» детально описав М.С. Головань у статті «Компетенція і компетентність: досвід теорії, теорія досвіду».
На законодавчому рівні у сфері державної служби визначено лише термін «професійна компетентність» як здатність особи в межах визначених за посадою повноважень застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов’язків, навчання, професійного та особистісного розвитку (пункт 5, частини першої, статті 2 Закону України «Про державну службу»).
У практиці державної служби активно використовується поняття «компетенції» – як перелік наперед заданих професійних вимог до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби. Однак, чіткого визначення таких компетенцій стосовно конкретних посад державної служби немає. Мало того, такий термін як «компетенції» практично не зустрічається у законодавчо-нормативних актах. Щось схоже за змістом ми можемо спостерігати у визначенні вимог до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорії «А». Хоча тут також має місце підміна понять, коли перелік компетенцій називають «вимогами до компетентності».
Те ж саме до посад фахівців з реформ, перелік компетенцій яких визначено в умовах проведення конкурсу на зайняття посад державної служби (див. таблицю).
Вимоги до компетентності (себто перелік компетенцій) до посад державної служби категорій «Б» та «В» розробляє служба управління персоналом державного органу під час підготовки проекту умов проведення конкурсу. Службою управлянням персоналу самостійно визначаються необхідні ділові та особистісні якості з рекомендованого Наказом НАДС «Про затвердження Порядку визначення спеціальних вимог до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорій «Б» і «В» від 06.04.2016 № 72, переліку:
  • ділові якості – аналітичні здібності, здатність ризикувати, діалогове спілкування (письмове і усне), навички управління, навички контролю, лідерські якості, вміння розподіляти роботу, вміння активно слухати, виваженість, здатність концентруватись на деталях, уміння дотримуватись субординації, стійкість, вміння уступати, адаптивність, вміння вести перемовини, організаторські здібності, навички наставництва, стресостійкість, вимогливість, оперативність, вміння визначати пріоритети, вміння аргументовано доводити власну точку зору, стратегічне мислення, обчислювальне мислення, навички розв’язання проблем, уміння працювати в команді тощо;
  • особистісні якості – інноваційність, креативність, ініціативність, надійність, порядність, чесність, дисциплінованість, чуйність, тактовність, готовність допомогти, емоційна стабільність, контроль емоцій, комунікабельність, повага до інших, відповідальність, рішучість, автономність, неупередженість, гнучкість, наступність тощо.
Із всієї цієї зібраної солянки у законодавстві віддалено можна зрозуміти, що є компетенціями, а що компетентністю. І на що слід звертати увагу державним службовцям під час визначення необхідного поля підвищення рівня професійної компетентності.
Єдиним доступним і зрозумілим переліком, у якому згадується, не визначений законодавством, термін «компетенції» є Додаток 8 до Типового порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, який містить «перелік тих компетенцій, щодо яких визначено потребу у підвищенні рівня професійної компетентності»:
  • для категорії «Б»: знання законодавства, професійні знання, лідерство, прийняття ефективних рішень, комунікації та взаємодія, впровадження змін, управління організацією роботи, та персоналом, особистісні компетенції;
  • для категорії «В»: знання законодавства, професійні знання, виконання на високому рівні поставлених завдань, командна робота та взаємодія, сприйняття змін, технічні вміння, особистісні компетенції.
Водночас пропонується державним службовцям деталізувати компетенції на власний розсуд.
Можна резюмувати, що, в ідеалі, на початковому етапі мало би бути законодавчо закріплено термін «компетенції».
Далі – складено профілі посад державної служби, у яких буде чітко зазначено перелік загальних професійних компетенцій, спеціальних професійних компетенцій та особистісних характеристик, якими повинен володіти на певно визначеному рівні державний службовець у момент його проходження конкурсу на посаду державної служби. У процесі виконання службових обов’язків, та під час щорічного оцінювання службової діяльності визначатиметься компетентність – рівень володіння визначеними компетенціями.
Оцінювання, беззаперечно, має здійснюватися за завданнями та ключовими показниками, що відповідають критеріям SMART.
Спеціально для “Держслужба ФОРУМ-FORUM Civil Service”
Поділитися