Згідно ст. 26 чинного Кодексу законів про працю випробування не є обов’язковою умовою трудового договору, встановлюється угодою сторін, а для переможців конкурсного відбору на заміщення вакантної посади взагалі не встановлюється при прийнятті на роботу.

Між тим, у ст. 35 Закону України «Про державну службу» 2015 р. містяться нормативні приписи, що суттєво відрізняються від такого порядку:

– суб’єкт призначення може самостійно в акті про призначення на посаду встановити випробування із зазначенням його строку;

– при призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обов’язковим;

– у разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби.

На перший погляд, таке нормативне регулювання не може бути законним, оскільки порушує принцип рівності трудових прав громадян України, закріплений у ст. 2-1 КЗпП. Але воно може бути розцінено як  правове, законне, бо пов’язане  з таким встановленим цією статтею виключенням, як характер роботи.

Більш того, у ст. 5 Закону «Про державну службу» визначено ступінь впливу норм законодавства про працю на правовідносини із державної служби: відносини, що виникають у зв’язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом; дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Матеріал підготовлений експертами Фундації DEJURE за фінансової підтримки Посольства Королівства Нідерланди, в рамках програми МАТРА.

Зміст цієї публікації є виключно відповідальністю Фундації DEJURE і в жодному разі не відображає позицію Королівства Нідерланди.